с 01.01.2019 г. услуги предоставляются ТОВ «Українська готельна група»

Сергій Возіанов: «Роботи – непочатий край!» Нещодавно ми повідомляли про важливу подію, котра відбулася на теренах міста Трускавець – з’їзд Асоціації урологів України. Сьогодні ми знову розповімо вам про неї, але вже в контексті окремої розмови з ініціатором цього з’їзду, очільником Асоціації, директором ДУ «Інститут урології НАМН», членом-кореспондентом НАМН України, професором Сергієм Возіановим.

[18.11.2013]

             Нещодавно ми повідомляли про важливу подію, котра відбулася на теренах міста Трускавець – з’їзд Асоціації урологів України. Сьогодні ми знову розповімо вам про неї, але вже в контексті окремої розмови з ініціатором цього з’їзду, очільником Асоціації, директором ДУ «Інститут урології НАМН», членом-кореспондентом НАМН України, професором Сергієм Возіановим. Людиною, котра не зважаючи на усі поважні титули і повноваження, знаходить час не лише на практичну діяльність, але й направду переймається проблемами хворих та лікарів. Для нього не на словах, а на ділі важливо, аби українці менше хворіли та помирали від урологічних недуг. Більше того, він, нащадок відомої династії урологів, прекрасно знає, як зробити так, аби статистика смертності в Україні не зашкалювала. Сергій Олександрович розуміє, чому нині слід захистити пересічного лікаря-уролога і як йому допомогти. А ще він розуміє роль нашого курортного міста в процесі розвитку вітчизняної урології. І про це, та про багато інших важливих речей він розповів нашому читачеві.

– Сергію Олександровичу, скажіть, як можна охарактеризувати нинішній стан вітчизняної урології? Як виглядає ця га­лузь медицини у порівнянні з тією ж єв­ропейською?

– Проводити якісь паралелі чи робити будь-які порівняння вкрай важко. Швидше, потрібно вести мову про те, чи є тут у нас хоч якийсь прогрес? Тоді відповідь буде зрозуміліша – безумовно він існує. Але тоді варто говорити і про рівень нашої забезпе­ченості взагалі, який відповідає чи не від­повідає нашим можливостям та вимогам. Тим вимогам, які існують, і які суспільство і хворі зокрема ставлять нам. Тут же змуше­ний констатувати той факт, що відповідати тим вимогам сьогодні вкрай важко. В першу чергу це пов’язано з браком необхідного сучасного обладнання, недостатнім рівнем фінансування не тільки урології, а вітчизня­ної медицини загалом. До того ж це пов’яза­но з геть зовсім невеликим фінансуванням наукових досліджень. Для прикладу, я кіль­ка місяців тому побував на розширеному засіданні комітету Верховної ради з нау­кових питань і там навели такі цифри: для того, щоб наука розвивалася її фінансуван­ня повинно бути на рівні 4,5 – 5 % від ВВП. В Україні ця цифра становить усього 0,49 від­сотка. А якщо відкинути фінансування нау­ки в галузі медицини приватними та бізнес структурами, то це становить близько 0,29 %. Погодьтеся, за такого рівня фінансуван­ня, на превеликий жаль, вести будь-які на­укові дослідження дуже важко. А існуючі на сьогодні методи лікування – дуже вартісні. Ви мабуть вже чули про це під час наших за­сідань. Зрештою, практично всі країни сві­ту, без винятку, не можуть собі дозволити фінансування вартісних досліджень та ліку­вання повністю за державний кошт. Мабуть єдина країна, де таке є це Швеція, де люди­на згідно вимог державного страхування, повинна купити протягом року ліків на 80 євро. Решту лікування, не залежно від його вартості, вона отримає безкоштовно.

– Тобто, у порівнянні з зарубіжжям наша вітчизняна урологія виглядає дале­ко не в кращому світлі?

– Не можна сказати так однозначно. Швидше, нам є над чим працювати. І не тільки тому, що у нас погані лікарі, скоріше навіть не тому, що вони погані. А саме тому, що для впровадження сучасних методик лікування, є запроваджені спеціальні про­токоли американських та європейських асоціацій урологів. Вони запроваджені там одночасно з системою соціального стра­хування. Вимоги прописані у протоколах, і головне – вони там виконуються! Так вже там є: якщо записано, що мають робити комп’ютерну томографію раз на три місяці (і це буде оплачено якоюсь долею держави скажімо у 30 чи 50 %), то це робиться. Але втілити ці речі у нас не можливо, хоча б че­рез брак належного обладнання.

– Пане Сергію, як ви охарактеризуєте рівень розвитку урології в нашому регіо­ні? Можливо нам, окрім потужної діагно­стичної та бальнеологічної бази потрібно впроваджувати сучасні методи хірургіч­них втручань в напрямку урології?

– По-перше у цьому регіоні урологія вже має конкретне направлення. Це бальнео­логічний край, а тому основна складова лі­кування це і SPA-процедури, і лікувальний вплив місцевої води. За таких умов зрозумі­ло, що тут переважає напрямок лікування сечо-кам’яної хвороби, боротьби з хроні­чним запаленням передміхурової залози і таке інше. Тому, напевне, немає такої потре­би: розвивати тут якусь малоінвазивну або лапароскопічну хірургію. Зрозумійте, буді­вництво на 20-30 тисяч населення лікарні і здійсннення лапароскопічних втручаннь можлива хіба що за вдалої фінансової на­годи. Тоді це зрозуміло. Але якщо робити лише 10 операцій, придбавши для цього обладнання за кілька сотень тисяч дола­рів, то це, як мінімум, недоцільно. За таких умов краще мати це все у сусідів, і мати з ним добрі стосунки. А враховуючи, що у вас неподалік є Львів, сусід, у якого практично усе є... До речі, з доповідей ваших обласних урологів можна зробити висновок, що Львів має досить потужний сучасний рівень діаг­ностики і лікування.

– Наступне питання стосуватиметься Вашої доповіді, під час якої Ви акцентува­ли увагу лікарів на необхідності профіла­ктичних оглядів. Наскільки це важливо? Чи може тут якусь корисну роль відіграти потужна діагностична база Трускавця?

– Нещодавно ми перевірили статистичні дані за 2012 рік і з’ясувалося, що профілак­тичним шляхом виявляється в середньому 20 % онкологічних захворювань. Тобто, на­віть не змінюючи вислів про те, що здорова людина – це є погано обстежена хвора, мо­жемо сказати, що в цьому, мабуть, і є сенс та ідея проведення широкої диспансеризації населення та оглядів. Тому що коли з цими проблемами стикаєшся, як ніхто розумієш, що завдання лікаря знайти проблему не тоді, коли пацієнта привозять із кровови­ливами чи, допустимо, з відсутністю сечі протягом 3 діб, або з пухлиною у 10 санти­метрів. Такі речі треба було виявити і про­лікувати кілька років тому. При цьому, це зручно зробити саме на курорті, де людина має час і можливість пройти обстеження, зробити кваліфіковане ультразвукове до­слідження, починаючи від печінки і заве­ршуючи сечовим міхуром. Саме на цьому етапі можуть бути виявлені початкові стадії раку сечового міхура, або наявність каме­нів у нирках, чи та ж пухлина нирки, яка у початковій стадії (від 2 см) виявляється ме­тодом доступного усім УЗД. Тобто ніякого випромінювання чи навантаження, ніякої радіації чи іншої шкоди організму і краще цього методу поки що нема нічого.

– До того ж тут у Трускавці, і в нашому товаристві зокрема, є цілий ряд інших ді­агностичних методів, у тому числі радіо­ізотопна ренографія?

– Це дещо інші речі, вони пов’язані з ізотопами. Цей метод існує для визначен­ня роботи нирки. Це трошки інше. Проте в комплексі такі речі дозволяють людині, ко­тра приїхала на відпочинок, звернути увагу на своє здоров’я. Скажімо, людина може не мати часу, бо з ранку до ночі, скажімо, пра­цює на фірмі бухгалтером, чи, нехай, воді­єм десь у Києві або у Вінниці. Мати одразу кошти, бажання і час, щоб здійснити обсте­ження – вкрай важко. Ну хто із нас просто так обстежується? Зазвичай тільки тоді, коли справді «припече». А тут, заплативши скажімо 150 гривень, можна отримати по­вну інформацію про стан свого організму у кваліфікованого лікаря, і він же переконає у тому, що у вас ніде немає пухлини.

– Свого часу Трускавець вважався уро­логічним курортом. Як ви вважаєте чи по­трібно нині відновити цей статус?

– Мені здається, що цей статус за ним зберігся і до тепер. Настільки я пам’ятаю десь на початку 90-их, тут були певні про­блеми фінансового плану. Бо, якщо ця вода завжди славилася своєю користю, проте, щоб її попити треба було і сюди доїхати, і тут жити. А тоді люди роками не отримува­ли зарплатню і поїхати на курорт для них було справжньою проблемою. Словом, ви ці часи пам’ятаєте і розумієте у чому про­блема. Сьогодні часи змінилися. Кажуть, змінилася і вода, вона стала краще, бо водо­забір у порівнянні з минулими десятиліття­ми зменшився і сьогодні ніхто її по-варвар­ськи з-під землі не видирає. Я знаю, що над її якістю клопочуться відповідні установи, з нею працюють науковці, словом, про неї тут піклуються. До того ж радує величезна кіль­кість наукових робіт та кількість захищених дисертацій місцевих урологів, що повніс­тю підтверджує факт наявності унікальних властивостей цієї води й неповторність клі­мату цієї чудової відпочинкової зони.

– А чи знаєте Ви, що «Нафтуся» має ще багато наукових таємниць? Чи відомі Вам та Вашим колегам результати нових до­сліджень відомої нафтової води і чи впро­ваджуєте їх у власну практику?

– Ви розумієте, що будь-яка вода, яка пропонується як ліки, має властивості яко­їсь допомоги, не може бути закоркована і відправлена за сотні кілометрів. І тому, коли ця вода має такі властивості то треба приїз­дити і пити її тут. Тому що, скажімо, набрана у пляшку, вона втрачає властивості і стає в найкращому випадку просто питною. Але очікувти того цілющого ефекту, який може бути тут – марно. Та й просто пити цю цілю­щу воду теж не вихід. Усе це важливо в ком­плексі: це повітря, відпочинок, режим, сон, відсутність комунікацій, піша ходьба і фізі­отерапія. Це все краще знають курортоло­ги та інші фахівці, які працюють на курорті. Але безумовна користь та результативність від лікування саме цією водою очевидні ...

– А Ви, як практикуючий уролог, чи ске­ровуєте своїх пацієнтів на реабілітацію та лікування до нас у Трускавець?

– Безумовно. Та я на превеликий жаль, вперше тут і приємно вражений рівнем сервісу та комфорту, який може бути запро­понований пацієнтам. Моє особисте вра­ження і, сподіваюсь, враження моїх колег буде тільки позитивним і тоді кількість хво­рих і, можливо, здорових людей, котрі мо­жуть собі дозволити приїхати сюди зросте. І вони це зроблять не без нашої допомоги.

– Вас було переобрано головою Асоці­ації урологів України, які плани Асоціації на наступний термін вашого головуван­ня?

– По-перше, хотілося б розповісти, що таке Асоціація. Це насамперед добровільна організація, яка об’єднує не тільки уроло­гів, а й людей, які якимось чином сприяють покращенню умов лікування хворих, забез­печенню соціального захисту лікарів тощо. Тому, якщо називати усі задуми по пунктах, їх вже є як мінімум 15-20. У мене сьогодні було десь близько шести-семи пропозицій. Одна із найвагоміших: розробка і впрова­дження Центру для підготовки лапароско­пічних хірургів. Це проект, запропонований член-кореспондентом НАМН Володими­ром Лісовим. В ньому йдеться про можли­вість створення (на базі кількох кафедр з перепідготовки лікарів) потужних Центрів для навчання лапароскопічних хірургів, брак яких сьогодні відчувається на тери­торії України. Ну а цей брак пов’язаний із відсутністю необхідних апаратів. І це якесь замкнуте коло: нема чого робити, немає чому вчитися, бо немає на чому працювати. Але у молодих спеціалістів ще є наснага і бажання навчитися. Крім того, не варто за­бувати про захист інтересів самих урологів, тому що вони працюють у досить непрос­тих умовах. Достатньо подивитися ранкові передачі (денні та вечірні не дивлюся за браком часу), і там завжди одне і теж – ліка­рі погані, бо комусь не допомогли. Ще одна суттєва проблема – велика кількість афе­ристів, які спекулюють на довірі і дурять населення, особливо людей похилого віку, пропонуючи усілякі добавки-прибавки, ви­користовуючи при цьому реквізити Інсти­туту урології. І люди на останні гроші купу­ють їх, бажаючи позбутися пухлин чи інших складних недуг. Чи, скажімо, використову­ють ім’я нашого професора В. А. Пирогова у своїх аферах. Було якось, йому навіть зате­лефонували з комерційною пропозицією... від його ж імені.

Тобто проблем дуже багато, починаючи від того, як спробувати допомогти хворим і лікарям, як налагодити плідні стосунки між українськими урологічними установами з європейською Асоціацією урологів. Бо окремі зв’язки наших інститутів та окремо взятих кафедр вже є і з німцями, і з францу­зами, є контакти в Іспанії. Але кожен напра­цьовує їх окремо і це малоефективні зв’яз­ки. Не варто забувати і про сусідів росіян. От ми вчора розмовляли із заступником директора Інституту урології Росії про мо­жливість нашої співпраці і перші кроки вже намітили. Тож роботи – непочатий край!

Розмову вела Галина Шумило

 

версия для печати
Інтерв’ю Возіанов С.